вівторок, 31 жовтня 2017 р.

Світ, що зламався...

Проходячи крізь певні етапи життя, кожен з нас, бодай на мить, замислюється над питаннями, куди ж він рухається і чого прагне.

Справді, думаю, достатньо багато з нас таки задумувались хоча б одного разу про сенс. Є оті одвічні питання, над якими ми ламаємо голови, щоб хоч якось пояснити собі реальність: ми цю реальність структуруємо, вставляємо її в певні рамки, створюємо правила, пояснення, щоб надати всьому, що відбувається навколо, певної логіки, якогось універсального закону. Це завдання, яке кожен з нас виконує у тій чи іншій мірі, щоб взагалі пояснити структуру власного життя. Якщо відповіді знайдено, наше базове відчуття безпеки, закладене у нас батьками, стає ще більш відчутним і ми починаємо велику гру під назвою Доросле життя - будуємо кар'єру, заробляємо гроші, розвиваємось, створюємо сім'ю, народжуємо дітей та робимо інші речі, що дозволяють нам відчувати себе впевнено у навколишньому світі.

І якщо вітер попутній, а умови сприятливі, ми рухаємось вперед, пробуємо жити тут і тепер, усміхаємось і вчимось цьому омріяному нехитрому земному щастю.

Але буває так, що картинка нашого досконалого або недосконалого, але логічно поясненого життя ламається в якийсь один непевний і незрозумілий момент.

Причини різні і так багато з нас досі думає, що нас вони не стосуються, що це те, що трапиться з іншими. І це нормально - наша психіка покликана захищати нас від постійної тривоги, що може передчувати катастрофи.

Проте інколи нас ніхто не запитує.

  • Травматична подія - автокатастрофа, стихійне лихо, жорстоке побиття, пограбування, сексуальне насильство, військові травми.
  • Пережиття втрати - смерть близької людини, важке захворювання.
  • Народження дитини з особливими потребами, набута неповносправність.

Всі ці події ставлять перед нами питання: за що це мені? І наш мозок починає хаотично шукати відповідь: прокляття, карма, гріхи минулого, повчання від Бога, навернення до праведного життя...

Всі ми шукаємо відповідь, бо ламається вся структура, яку ми вибудовували, щоб пояснити цей такий непростий навколишній світ. Немає більше нічого звичного - всі попередні уявлення про функціонування світу зруйновані. До цього додається злість, породжена відчаєм, безнадією і безсиллям. І ми впадаємо в депресію, де картина світу лежить зруйнована на попелищі нашого так швидко минувшого звичайного життя.

Ми йдемо до священиків, психологів, шаманів, мольфарів з болючими питанням на устах: за що це мені? чому я? як тепер можна вірити бодай в щось?

І одна моя клієнтка сказала мені нещодавно: "Інколи можна жити і без відповідей..."
І це, власне, стало причиною, чому я пишу цю публікацію, бо я знаю, що ми не можемо забрати нічию біль від безпорадності поставлених запитань, але ми можемо знати, принаймні для себе - можна жити і без відповідей...

І тоді цю фразу я кидаю у вир нашого кожноденного життя: до питань бідності, несправедливості, стигматизації, помилок минулого, депресивних станів, болючих пошуків себе - до всього того, з чим ми кидаємо виклик Богові - для чого Ти створив цей світ таким небезпечним? Чому Ти створив людей такими нетерпимими? Чому створив мене таким слабким, несхожим на інших? Для чого Тобі це все?
Як перестати боятись, якщо люди навколо помирають, якщо діти хворіють на рак, якщо молоді хлопці гинуть на завжди не своїй війні?

Ми малюємо картинку світу, де все має бути поясненим, але коли все стається геть не за нашим планом, ми впадаємо в ступор, бо, виявляється, нам просто немає більше куди йти і до чого прагнути...

І тоді знову ця сама сентенція: Інколи можна жити і без відповідей...

Це частина ідеї прийняття, коли ми усвідомлюємо власну крихкість і вчимось довіряти процесу, де речі відбуваються не завжди за певним логічним законом, а просто тому, що відбуваються.

Пам'ятаєте, як у Оскара і рожевої пані* - "Хвороба - це даність". Не більше і не менше. Навіть якщо б ми хотіли, щоб все було по-іншому.

Інша моя клієнтка подарувала мені ще одну мудрість: "Інколи можна йти і нічого не шукати..." Зробити зупинку на шляху одвічного пошуку сенсу. Ми говорили з нею про те, що коли ти у лісі такому безпроглядному, що не можна зрозуміти, в якому напрямку дорога, потрібно йти просто куди небуть. І коли ти йтимеш, то, можливо, якось натрапиш на галявину, пагорб, де зможеш оглянутись, щоб зрозуміти, де ж ти знаходишся.

Після втрати нам не завжди потрібно віднаходити сенс одразу. Після будь-якої втрати. Після втрати надій, сподівань, молодості також. Але потрібно йти - інколи просто йти, інколи без відповідей на запитання...

Мудрість дається нелегкою ціною. Інколи основним законом мудрості є незнання і шлях без цілі. Інколи це єдине, що у нас є. Але якщо ми наважуємось йти, можливо, одного разу ми знову побачимо Бога, відчуємо сенс і зрозуміємо, що життя - це таки найкраще, що могло з нами статись. Попри все.

Обійміть тих, кого любите. Просто так.

До зу... Я десь поруч.

* Ерік-Еммануель Шмітт "Оскар і рожева пані".

5 коментарів:

  1. У мені щойно зупинилися десятки процесів і думок, в яких я шукала відповіді і намагалася побачити шлях.
    Так добре стало 😊
    Дякую.

    ВідповістиВидалити
  2. Маючи кожен свій досвід, часто дуже порівнюєм себе з іншими. Привичка, спосіб сприйняття світу, так ми в більшості переживаєм подібні життєві ситуації та виклики, і водночас ніколи суміш відчуття та емоцій не є одинакові повністю. Шукаючи відповіді і шлях який обрати, до багатьох способів методик і рокомендацій які пропонує світовий досвід- а най підходячий варіант є кожного зокрема в середині кожного ;)
    Прислухатись власних потреб, емоцій : що їх породжує, куди ведуть, дочого спонукають.
    Що добре іншим може бути не корисне а то і шкідливе вам.
    Радість життя - можна навчитись у маленьких дітей ;) . Радість від простих подій : здоров’я , наявна можливість спокійно пити кружку теплого напою, що кружка зігріває руки прохолодним ранком.
    Невідоме по переду :
    - з вдяністю приймати життєві ситуації і вчитись « знову жити» незалежити від погоди ні від емоції інших людей
    - жити кожну мить свого життя

    ВідповістиВидалити