Кризи, кризи, кризи...

От-так ідеш собі тай йдеш... І ніколи ж не знаєш, коли з наступного повороту знову з'являться нові обставини, чи втома змусить зупинитись, чи щось з дороги пройдешньої наздожене і прошепоче: "Ні-ні, це ще не кінець"...

І ось наче вже
й до психолога ходиш, і до священика навідуєшся, і навіть спортом зайнявся, поїхав у далеку мандрівку себе шукати, навчився робити паузи і навіть вегетеріанську їжу пробуєш їсти - а воно "бац" - і знову криза...

Неминуча. Немає від неї втечі. Усюди знайде.

І знову все поставить під сумнів. І починається тоді новий танок - думи тяжкі, ночі недоспані, настрій хмурий, - все знову змішується і "поки сонця не видно, то, здається, що його і нема".

А я тоді кажу своїм клієнтам: ну і класно - давайте танцювати!

І ось дві ідеї, які визначають всі мої знання про кризи і мій спосіб до них ставитися:
Ідея перша: кризи неминуче стаються у нашому житті.
Ідея друга: кризи минають, як і все минає.

Коли ми приймаємо неминучість, то не розчаровуємось знову і знову, коли вони приходять. Засмучуємось - так, але... починаємо танцювати.

Коли ми знаємо, що вони минають - то можемо намріяти принаймні оте світло в кінці тунелю, якого так часто не видно через погані погодні умови.

Тому формула дуже проста: прийміть свої кризи, бо вони стаються з кожним, навіть з найуспішнішими, найщасливішими, найсвятішими з нас:).

Знаєте, як відбуваються зміни у формуванні нашої психіки? Ми накопичуємо знання, досвід, вміння, роздуми, тривоги, радості - це називається накопиченням кількісних змін - тобто маленьких змін, що день за днем по трошки удосконалюють наше розуміння себе. Коли ці зміни накопичуються, створюється критична маса змін - тобто психіка розуміє, що змін стало надто багато і з тим треба щось робити. І ось вам будь ласка - криза. Все змішується. Починається готуватись коктейль. І коли він готовий, психіка ініціює якісні зміни - тобто великі зміни в усвідомленні як себе так і реальності навколо себе.

Говорячи простіше - кількісні зміни накопичуються і перетворюються в якісні зміни.  Без кризи цей процес неможливий.

Криза - свого роду каталізатор нашого життєвого досвіду. Вона підсумовує все що сталось і пропонує роздоріжжя - або в довготривалу соматичну депресію або до активної непростої діяльності, бо тепер ти можеш ще більше. Так, це непросто, так - страшно, так - ми не знаємо, до чого це все призведе, але... життя завжди прагне до розвитку, стосунки завжди прагнуть до розвитку, досвід завжди прагне до розвитку. Це ще один закон - його можна тільки прийняти.

На основі цього закону, ще одна формула щодо криз: Не бійся кризи, бо це і є шлях до змін.

Кризи збивають з пантелику - це правда, кризи втомлюють - це теж правда, кризи затягують нас у безпросвітність непростих запитань - і це правда. Але кризи - це єдиний спосіб наважитись...

Сьогодні у мене є також послання для двох людей:

Хлопцеві на далеких островах: Не бійся кризи! Подивись, скільки досвіду ти отримав завдяки, власне, їй. Вона відкриє для тебе ще багато несподіванок.

Дівчині, що вирішила провести літо з дітьми: Вітаю! Бо кожна криза має мати своє логічне завершення! Мужність піти почас більша за мужність залишитись.

Наважитись на зміни непросто - тому життя, виштовхуючи нас із зони комфорту, створює нам кризу - щоб мотивувати до змін. Такий собі "чарівний пендель" від матінки-природи. Можливо без цієї кризи ми б не змогли рухатись туди, де нам визначено бути великими.

І насамкінець повертають до свого терапевтичного кабінету і своїх клієнтів, що розбиваючись об стіну чергової кризи, втомлено споглядають своє життя. Я так кожного разу хочу сказати їм те, про що вже сьогодні писав: усе минає і кризи минають також. Нам треба просто віднайти трошки ресурсу, щоб наважитись на зміни. (Ресурс - і надалі паливо для будь-якого руху вперед.)

ВБД - все буде добре, як каже моя одвічна подруга, яку я вже подумую зробити співавтором блогу через кількість її цитат, що я їх використовую тут. Дякую Вам)).

До зу... Я десь поруч.