В терапію без чоловіка?

Сьогоднішня публікація виникла, як відповідь на лист однієї моєї знайомої. Деякі факти в цьому короткому повідомленні я змінив для конфіденційності, але назагал запит був наступний: "Що робити, коли мій чоловік мене знецінює - не співчуває, коли мене щось болить, постійно звинувачує, має вимоги, не захищає, не розуміє потреб, найгірше - абсолютно неможливо з ним відверто поговорити. Розлучитися я не можу: у нас є діти, які його люблять, і ми плануємо поповнення. Він не п'є, не курить, не гуляє, все до хати..."*

Цей лист нагадав мені запити моїх клієнток (переважно, це таки жінки), які приходять до психолога, щоб спробувати змінювати своїх чоловіків, чи говорять про те, що він не хоче змінюватись і тому не має сенсу навіть пробувати покращувати стосунки.

Чому ці ситуації засоціювались мені одна з одною, бо відповідь на них є схожою, навіть якщо запити таки трохи різні: ми не можемо змінити свого чоловіка - ми можемо змінити тільки себе.

Цю фразу треба повторювати собі кожного разу перед сніданком і кожного вечора перед сном. Причому, нам всім: чи то стосується чоловіка, чи дружини, чи мами, чи напарника по роботі - відповідь завжди одна: змінювати можна тільки себе. І я уже згадував цю фразу у попередніх публікаціях, але вона дивовижна, тому мені хочеться знову зробити її центром уваги.

Бо якщо ми обираємо змінювати себе, то тим самим здійснюємо одне з основних правил дорослої людини: беремо відповідальність за своє життя на себе. Тобто не діти вирішують, чи залишатись мені з моїм чоловіком, не від чоловіка залежить, як я буду себе відчувати у стосунках - рішення залежатиме від мене. І тут я закидую ще одну ідею: стосунки не може постійно будувати одна людина. Це правда. Але приймати рішення, чи бути у стосунках, чи розвивати їх належить кожному окремо.

Я знову повертаюсь до того, що така позиція належить дорослій частці нашої особистості і що, пори все, це непросто, але будувати гармонійні стосунки можуть лише люди, що вміють і прагнуть бути дорослими.

Бо хто такі дорослі:

• Ті, хто знають, що ситуація найчастіше залежить саме від них;
• Ті, хто вміють виставляти межі іншим і відстоювати себе;
• Ті, хто готові спокійно говорити про свої найсильніші емоції;
• Ті, хто, зрештою, ці емоції вміє розпізнавати і приймати (якщо я злюсь, то я таки злюсь...);
• Ті, хто знають, що зміни неминучі і їх не треба боятись;
• Ті, хто не залишаються у стосунках через страх;
• Ті, хто знають, що любити себе нормально і необхідно!**

Коли я беру відповідальність на себе, то стаю сильнішим, бо перебираю контроль за своє життя у свої руки. Відчувати контроль - дуже важливе відчуття, що тісно пов'язане з відчуттям безпеки. Коли я думаю, що контроль над ситуацією є у чоловіка і тому лише він може змінити ситуацію - я слабка. Коли ж я усвідомлюю, що від мене багато чого залежить - я стаю сильнішою і в мене з'являються сили і потреба змінювати ситуацію.

Якщо ми доходимо в терапії до цієї ідеї, тоді можемо думати над наступним важливим завданням: як змінити стосунки? Це активна позиція, що дає надію на краще.

Якщо чоловік не хоче, не може, не вміє будь чого... то цього може навчитись жінка: висловлювати свої емоції, не піддаватись на маніпуляції, відстоювати свою точку зору, говорити про власні потреби... Жінка, яка зуміє сказати собі: від мене також залежить, чи будуть мене знецінювати, чи будуть відноситись до мене з повагою, чи буду я почута, чи зможуть налагодитись наші сімейні стосунки, може внести значні корективи у звичайний плин сімейного життя.

Це справді дуже непросто. Але є гарні новини: якщо хоч одна ланка сімейної системи (в даному випадку жінка) буде змінюватись, то вся сімейна система буде змінюватись також. Ця ідея базується на принципі, що в сім'ї ми всі пов'язані одне з одним стосунковими нитками і тому настрій одного відбивається на настрої всіх інших, поведінка одного - на поведінці всіх інших. Якщо хтось починає вести себе по-новому, інші не можуть цього ігнорувати і з'являється новий зразок поведінки, нова ситуація в сім'ї.

Це процес, що неможливо зупинити: чоловік може протестувати, може намагатись ігнорувати, але ситуація буде змінюватись кожного разу, коли жінка буде ставати впевненішою в собі. Бо вона почне ставити нові запити до чоловіка, виставляти інші межі, її світ ставатиме ширшим... Інколи це призводить до якісних змін в сім'ї, інколи до зміни сім'ї).

Тому я повертаюсь до відповіді на запитання: чи варто йти в терапію, якщо чоловік не хоче йти разом зі мною? Варто, навіть необхідно.

Що робити, коли чоловік мене знецінює? Почати прислухатись до голосу власної Гідності, який невпинно говорить: Ти варта кращого! Ти повинна про себе подбати! Я вірю в тебе!

Якщо є щось, що поламало цю впевненість в собі, то не змінюйте чоловіка, а спробуйте повернутись до причин, чому я перестала вірити в себе і як почати знову себе любити. Адже ви (кожна людина) варті того, щоб самим вирішувати, як інші будуть з вами себе вести.

Насамкінець лише скажу, що коли ми починаємо розбирати зразки поведінки у сім'ї, то майже завжди з'ясовуємо, що жінка також добряче вміє "підлити масла у вогонь", що всі ми воліємо бути жертвами, але вміємо несвідомо бути добрячими катами. Тому ще одне невелике питання: якою є моя поведінка у цих стосунках - чи не знецінюю я, часом, сама свого чоловіка, чи вмію вірити в нього і гордитись ним, чи вмію говорити дякую - чи завжди лише чекаю, коли він, врешті, зробить цей довгоочікуваний перший крок...***

До зу... Я десь поруч.

* Текст друкується з дозволу авторки листа.

** Ці тези треба застосовувати дуже обережно лише тоді, коли є сімейне насильство і терор - тоді алгоритм: спочатку безпека, потім все інше.

*** Дана публікація є лише одним аспектом у складнощах побудови добрих стосунків, тому ніякого почуття провини, якщо щось йде не так: просто спробуйте зрозуміти, чи Ви вмієте любити себе і чи вмієте висловлювати любов своєму співподругу?