Всі кажуть йому: Ти должен, а я кажу йому: Дякую!

Знаєте, дорослі люблять повчати. В мене інколи враження, що в них є десь вмонтована кнопка повчання, і коли вона випадково вмикається, то їх уже не зупинити.

Я також дорослий. Певне і в мене є та кнопка і, певне, вона також вмикається - але за собою помітити важче і собі пробачити легше, бо ж свої-то повчання точно мають право на життя - вони ж точно правильні, адже вони живуть в моїй голові.

Це я до того, що зустрівся мені недавно один дорослий пан і так вже склалось, що мав він мене вчити одному корисному вмінню. А коли дорослий має тебе чогось вчити, то кнопка повчань вмикається з якоюсь просто таки супершвидкістю.

І от почав мені пан розказувати, що то все дурниці - хвалити дітей. Що от його діти повиростали і такі йому вже вдячні, що він був до них суворий, бо ж вони усе-усе вміють і таке в них життя прекрасне, що й казати годі. Мої кволі намагання (учня перед вчителем) щось сказати з цього приводу були і не дуже почуті і не дуже взяті до уваги (це при тому, що я таки вмію переконливо говорити).

І тому я вирішив написати пост, бо у світі ще є дорослі, які думають, що найкращий спосіб будувати стосунки - це повчати, вказувати на помилки і вимагати щораз більшого результату.

Була в мене одна чудова клієнтка. Вона мені розказувала: коли вона приходила додому зі школи і казала мамі, що отримувала 12, то мама запитувала, чи були ще діти, які отримували 12 з цього предмету. Якщо були й інші, то мама відповідала, що це легка 12-ка і радіти тут немає чого.

Була в мене ще одна клієнтка. Її мама, прийшовши додому, вказівним пальцем проводила по плінтусах. Якщо десь була помічена пилюка, то дівчинка мила усю квартиру.

І ще одна моя клієнтка мала досконалого батька, повагу якого вона дуже намагалась заслужити. Він же з висоти його досконалості завжди помічав, що його люба доня знову не все зробила досконало, а значить, її знову не дуже є за що похвалити.

Є дещо, що всіх їх об'єднує. Вони справді чудові люди. Справді чудові люди, що зовсім не вірять у власні можливості.

Бо коли тебе ніколи не хвалять, то в тебе немає фундаменту для того, щоб будувати здорову самооцінку.

Кожна з них досягла чималого успіху в тому, що вона робить, але кожна з них так намагалась бути ще кращою, знецінюючи все, що робила досі, що одного разу втома просто змушувала їх звертатись по сторонню допомогу. Вони хотіли повернути контроль, але ми вчились вірити в себе.

Наша психіка схожа на дерево. Бо дерево мусить рости і починається воно з малого жолудя, горіха, зернини... Крона дерева - це наші дві півкулі мозку, де є безліч сплетінь і де відбувається фотосинтез - щось дуже складне, але необхідне для життя. Основою ж доброго росту дерева є стовбур, по якому в крону надходить вода.

Вода! Без неї дерево помирає. Похвала - це і є вода для нашого дерева психіки. Коли ж води замало - дерево також виростає, але ми називаємо це "дерево" кактусом.

Наша психіка також проб'ється і виросте без похвали, але яким буде це дерево? Вимогливим - до себе, а тоді до інших. І втомленим, бо ж не можна бути постійно вимогливим і не втомлюватись від цього. І роздратованим, бо ж не можна бути постійно втомленим і не дратуватись. І самотнім, бо ж не можна бути постійно роздратованим і не самотнім. Але, часто, це дерево таки буває успішним - бо ж мусить бути хоч якась винагорода за вимогливість, втому, дратівливість і самотність.

Клієнти часто думають над тим, чому ж нашим батькам було так складно нас хвалити? Бо вони мали низьку самооцінку, бо їх не вчили мати високу самооцінку, бо нікому не були вигідні люди з високою самооцінкою. А от вимогливі люди вигідні всім, хто хоче будувати тоталітарний рай всепланетного масштабу. Ну та й ще інші причини - багато їх...

Чому нам так важко хвалити себе і визнавати успіхи інших? Бо ми маємо низьку самооцінку, бо нас виховували батьки із низькою самооцінкою, бо... і далі в тому ж таки керунку.

Є дуже важливе послання, якого я хочу "повчити" всіх, хто читає цю публікацію: той, хто ніколи нікого не хвалить - не вірить в себе.

Хвалити інших здатні лише люди впевнені в собі.
Дякувати іншим здатні лише люди, впевнені в собі.
Вибачатись перед іншими здатні лише люди, впевнені в собі.


Одного разу в мене був конфлікт з однією дорогою мені компанією. Здавалось, що це все - глухий кут. І тоді моя подруга (майже співавторка майже всього, що я роблю) сказала мені: Хвали їх.

За що?

Завжди є за що похвалити інших. Завжди.

Я записав це до свого нотатника і коли зустрічався з цими людьми, відкривав нотатник і пробував "придумувати" похвалу. Спрацювало. Чесне слово).

Бо дерево нашої дружби почало отримувати воду і тоді воно почало рости.

Тож я повторюсь: завжди є за що похвалити інших. Але, звісно, похвала - це не лестощі, не брехня, не вигадки, не марнославство, не красномовство. Просто завжди є щось чесне, за що можна похвалити інших.

Хвалити не означає не критикувати. Хвалити не означає не встановлювати меж. Хвалити не означає дозволяти вилазити собі на голову. Хвалити означає лише хвалити.

Закладати фундамент власної самооцінки ніколи не пізно. Просто візьміть маленького нотатника і спробуйте виконувати домашнє завдання: записуйте кожен день 5 речей, за які можна себе похвалити, 5 речей, за які можна собі подякувати, 5 речей, які можна собі пробачити. А потім похваліть тих, з ким ви сьогодні були разом. Виконуйте роботу письмово - так мозок реєструє, що відбувається щось усвідомлене і важливе.

На останок розкажу про ще одну свою клієнтку, яка цього тижня розказувала мені про те, що в неї на роботі є хлопець, який зі всіма конфліктує. Але коли вона з ним познайомилась, то він виявився їй справжнім другом. Ось її цитата: "Всі кажуть йому: Ти должен... А я кажу йому: Дякую...". Так народжується дружба.

Ну і всім дорослим на замітку: якщо ви будете мене повчати, то я напишу про вас публікацію))).

Мій вчитель, до речі, і далі продовжує мене вчити. В нас дещо виходить. Через 10 зустрічей він таки відмічає, що я маю певні успіхи. Дякую йому за це).

До зу... Я десь поруч.

* Якщо ви прочитали цю публікацію і вам здалось, що вона недосконала і її немає за що похвалити, то... прочитайте її ще раз))).