Бути гарною... Точка зору.

Приїхав до нас якось один німецький пан. Вдумливо все розглядав, уважно слухав, щось записував - ну як люблять робити люди поважні. Всі ж намагались якнайбільше всього йому показати, розказати - ну кожен працював як міг.

Запросив після того німецький пан нас в гості до себе. Ми поїхали. Тепер вже ми на Німеччину дивимось - заздримо, звісно - що ще скажеш). А пан той, до речі, пастор однієї євангельської церкви.

Ну і як то часто буває, почали ми питати одне в одного, що кому найбільше запам'яталось із візитів до країн одне одного.

І от наш друг, пастор, каже: "Я запам'ятав, що у колі, де ми спілкувались, всі дівчата дуже гарно вбрані і, взагалі, видно, що вони дуже слідкують за собою... У вашій бідній країні, коли йдеш також по вулиці, бідність не кидається в очі - люди добре виглядають..."

Ох, - думаю я собі, - зараз почнеться: не ті цінності, не в те вкладаєте... Ну знаєте, як в нас люблять про це все говорити: що то все зайве, що у світі ніхто на те не зважає і правильно робить, що треба бути скромнішими, сірішими і пошарпанішими, тоді видно, що ви про душу думаєте)).

Але німецький пан сказав щось геть інше, ніж я очікував:"Для мене це про те, що Ваші жінки ще відчувають свою жіночність, свою природну сутність, яку подарував їм Бог. Для мене це про гідність української жінки, яка має свою індивідуальність, яка розуміє свою жіночу ідентичність а, отже, яка творить особистість."

"На жаль, - продовжив він, - у нас не так. Ми живемо в країні, де більша половина населення забезпечена всім, що потрібно для гідного життя. Але люди у великих містах ходять вдягнуті просто у сірий одяг. І тому, для мене гарне вбрання українців - це також перемога над депресією, яку спричинює війна, кризи і бідність."

Коли я це слухав, то вирішив, що мушу цим поділитись з тими українськими жінками і чоловіками, які гарно вбираються і доглядають за собою.

Звісно, це зовсім не про те, що ми повинні всі гроші вкладати у вбрання. Ні. Це про гідне ставлення до свого тіла і до своєї ідентичності.

Так, одяг має бути зручний, якщо я хочу, щоб він був зручним;

Так, одяг має бути екстравагантний, якщо я хочу, щоб він був екстравагантним;

Так, одяг має бути стильний, якщо я хочу, щоб він був стильним;

Так, одяг має бути простий, якщо я хочу, щоб він був простим.

Ключовим тут є "якщо я хочу". Це знову про прислухання до себе. Моя бабуся проколола вуха в 10-му класі, перші свої сережки вона купила собі в 65 років. І тоді у мене наче з'явилась нова бабуся. Вона почала жити. Вона купує собі одяг, вона гарно вбирається, вона закохується і вона говорить мені (зараз їй 75): "Знаєш, я думаю, що зараз настали найщасливіші роки мого життя" (Про це перетворення я колись зроблю окрему публікацію).

Одяг вирішує не все, але наш вигляд - це однозначно про нашу ідентичність також. Інколи ми так боїмось себе, що заковуємо себе в будь-що і ходимо з лозунгом: "Головне - це внутрішній світ". Може й так, але... так гарно бути гарним. Спробуйте)

Одна жінка, після того, як я розказав їй цю історію, сказала: В Німеччині кольорові будинки, але сірі люди, в нас сірі будинки, але таки кольорові люди.

Може так, може не так. Не суть протиставляти наші країни. Суть всього цього проекту (всього блогу, який я пишу) - це зміни. А зміни - це любов до себе. Тіло - також частина нас і його потрібно гарно вбирати).

До зу... Я десь поруч.

* Фотографія Марії Заньковецької. Таке фото висить на сітілайті по дорозі на мою роботу. Кожного разу я дивлюсь на неї і думаю: гарно, що в Україні є такі харизматичні жінки.

** Мій допис про гарний одяг в жодному випадку не стосується дорогого несмаку, шопоголізму чи витрачання грошей на брендовий одяг за рахунок базових потреб.

*** Я думаю, що ця публікація відноситься до категорії "Точка зору". Бувають різні точки зору і всі вони інколи бувають правильними, навіть якщо протилежними.

Гідний мінімум.

"Я мушу допомагати, щоб хоч якось виправдати своє існування" - сказала мені одна молода дівчина після розповіді про те, як її мама постійно їй повторювала, що вона (донька) нікому не потрібна.

Я подумав, що вона була б прекрасним кандидатом для роботи волонтером чи працівником соціальної сфери. Допомагати-допомагати-допомагати... А тоді я почав згадувати всіх своїх знайомих, які своїм внутрішнім законом прописують ідею про те, що вони повинні "рятувати світ".

Публікація, звісно,  не про моїх знайомих, а просто про людей, схильних до самопожертви. Ці люди працюють, вливаються в організації, що турбуються про інших, без кінця волонтерують, працюють за копійки і ... створюють умови для того, щоб виникала ідея, що так і має бути.

Тоді з'являються ті, хто починає говорити, що це нормально, що хотіти більшого - це наглість. Вони починають апелювати до цінностей і переконувати всіх, що бути убогим і погамовувати свою злість - це і є основні достоїнства справжньої людини - лише тоді її справді можна любити. І, найсумніше, що вони потрапляють просто у ціль, бо завжди знаходяться ті, в кого є переконання, що "вони мусять допомагати, щоб хоч якось виправдати своє існування".

І це одна з основних ідей маніпуляції цінностями - подати їх у вигляді, в якому всі повинні працювати на ідею "світлого майбутнього", а вдома боротись за виживання. Радянський союз розпався, але ідеї його все ще міцно живуть у наших серцях.

Мені хочеться в цій статті сказати всім, хто має якусь відповідальність перед іншими людьми - пам'ятайте, що навіть найбільші і найкращі ідеї може зруйнувати дріб'язковість. В сьогоднішній публікації, власне, фінансова дріб'язковість. Якщо ви не дбаєте про тих, за кого відповідальні, якщо нав'язуєте їм псевдоцінності стриманости і мовчання, то кращі з ваших соратників, поціновувачів чи просто співпрацівників одного разу залишать вас. Ті, хто міг бути вашим вірним союзником протягом довгого часу, піде шукати кращої долі, бо захоче більше вірити в себе.

Моя наставниця завжди мені говорить: "Там де, здається, ми втрачаємо, ми, насправді, набуваємо". Без кого не може працювати жодна найкраща ідея в світі? - без команди, без працівників, без друзів. Тому мені так хотілось написати кілька слів про те, що коли ми економимо на людях, то втрачаємо більше, ніж можемо, на жаль, передбачити.

Тепер знову трохи до цінностей і волонтерства: так, добрі справи робити гоже, волонтерство вітається, інколи можна стерпіти скруту заради результату, але коли це перетворюється в систему і ми чуємо лише вимоги, то наш запас ентузіазму дуже швидко вичерпується.

Гідний мінімум - ось добра формула для тих, хто прагне говорити про цінність убогості. Її також навчила мене моя наставниця, так що тут я просто ділюся тим, що сам отримав. Коли ви плануєте великий проект заради змін у суспільстві, пам'ятайте, що виконавці цього проекту мають мати добру їжу, якісний одяг, гідні умови праці і добрий відпочинок. Це не розкіш - це базові потреби людини. І це перше, про що ми повинні подбати, щоб опісля говорити про ідеї посвяти, вирозумілості і готовності до волонтерської діяльності.

Коли ми говоримо людям, що вони повинні дякувати за низьку зарплату, бо вони працюють за ідею - це маніпуляція - свідома чи несвідома. Якщо ж ми приймаємо такі правила, у нас, швидше за все, серйозні труднощі з повагою до себе і відчуттям власної гідності.

Ще одна цитата моєї клієнтки: "Якщо я не думаю, то дозволяю собі не вирішувати". Ідеальна кандидатура, щоб нав'язати їй ідеї жертовності. І то не лише на роботі, а й в стосунках. Інколи ми жертвуємо собою заради ідеї, заради чоловіка/дружини, заради вищої мети. І вже скоро по трохи ненавидимо і роботу, і чоловіка/дружину, і вищу мету загалом. І тоді стикаємось з ще одною проблемою - не дозволяємо собі цього невдоволення висловити, бо не віримо, що можемо мати щось краще. І тоді знову повертаємось до ідеї: "Якщо я не думаю, то дозволяю собі не вирішувати".

Я вірю в те, що потрібно говорити про свої потреби, треба вміти говорити про гроші, треба вміти говорити про власне невдоволення. І ще більше я вірю в те, що треба вміти слухати і чути про все вище написане, і то слухати дуже уважно, бо справа стосується гідності.

Дріб'язковість може погубити найкращі ідеї.

Дякую своїй наставниці, що постійно мене цього вчить.

До зу... Я десь поруч.