Не бійся!

"Москвичи были бы хорошие люди, если б не квартирный вопрос" - Михаил Булгаков*.

Іноді я розмірковую над тим, якими б були мої клієнти (і я сам), якби вони не боялись?

Багато разів я чув у своєму кабінеті репліки на кшталт: "Це неможливо змінити", "Це вже так і буде", "А куди ж я подінусь - прийдеться змиритись", "Що ж я зроблю, якщо він/вона (чоловік/жінка) такий/така?" і т.д.
Часто люди навіть не задумуються над можливістю справжніх змін - натомість прагнуть виправити щось, що давно вийшло з ладу чи зберегти те, що давно втрачене або й ніколи не було їхнім.

І тоді я запитую їх, що б вони зробили, якби не боялись? Звісно, першою реакцією стає: я не знаю... Я усміхаюсь і прошу подумати, роблячи паузу і даючи зрозуміти, що відповідь "я не знаю" не є прийнятною (роблю я це з вірою в те, що кожен знає відповідь, просто ми так часто боїмось бути відвертими навіть із собою).
Якщо клієнт задумується, тоді, інколи, починається найбільш суперечлива частина моєї праці, бо на поверхню спливають такі страшні а подекуди і табуйовані поняття, як звільнення з роботи, вихід з монастиря чи розлучення (звісно і багато всього іншого - кожен може тут подумати про своє).

І це саме те, про що б я хотів поговорити сьогодні.

Ми часто не можемо прийняти складні психологічні рішення через страх соціальних чи побутових наслідків? (Інколи є також страх духовних наслідків, але про це не сьогодні).
Я, звісно, не даю рекомендацій своїм клієнтам - так би мовити інструкцій до дій, але найчастіше у кризових життєвих ситуаціях я працюю саме із страхом. Бо страх не дає можливості бути справді доброзичливим до себе - страх кидає нас до умовностей, компромісів, терпіння і нашіптує, що краще так, ніж знову чергові розчарування і одвічні самотність і "нікому непотрібність". Тоді шар за шаром я намагаюсь розвінчувати маски страху, щоб кожен міг відчувати, що він може приймати будь-які рішення і брати за них відповідальність.

Але тут нас можуть чекати несподіванки (або сподіванки), бо інколи такими рішеннями будуть саме ті застрашені поняття, що пов'язані з переходом на нове місце праці, переїздом до іншої квартири чи кардинальною зміною життя.
Ми так боїмось цих можливостей, що інколи навіть не готові працювати з терапевтом, якщо підозрюємо, що цим все може закінчитись.

Коли я пишу ці рядки чи говорю щось подібне своїм клієнтам, то завжди переживаю, що хтось може подумати, наче я підштовхую людину до цих рішень, але ні - запевняю вас, у мене не має такої мети - саме життя часом підказує нам, що це і є та можливість, яка може зробити нас вільними.

Моє завдання одне - щоб людина позбулась страху перед цими явищами, бо тільки, коли вона не боїться звільнитись чи розлучитись, вона може подивитись на свою ситуацію і сказати: ні, зараз я хочу ще поборотись - не тому що боюсь, а тому що вірю, що це можливо. І тоді ми починаємо працювати над можливими змінами. Бо ці зміни диктуються бажанням і вірою, а не страхом, що прийдеться прийняти рішення, яке засудять інші, не приймуть батьки, вплине на дітей, призведе до самотності та ін.

Тож я думаю про те, що не самотності і засудження треба боятись, а залишитись нещасливим на довгі роки свого прекрасного і все-таки єдиного життя.

Щодо дітей, то клієнти інколи говорять: "Хай вже краще у нього буде двоє щасливих розлучений батьків, чим пара нещасних чоловіка і жінки, які, крім суму та образи, не можуть нічого іншого передати дітям".

Не можемо не згадати й про побутові наслідки, пов'язані з фінансами, квартирами (і знову Булгаков) чи страхом не змогти подбати про себе самому.
Так, це лякає, але коли ми сідаємо і починаємо думати над варіантами, то "чорт виявляється не таким вже й страшним" - завжди є варіанти, які страх закрив від нас у лабіринтах непевності.

Що ж, мої клієнти звільняються з роботи, шукають нові стосунки чи покликання у житті - так буває. Але також мої клієнти віднаходять себе на своїй роботі, у своїх стосунках чи у своєму покликанні - так буває навіть частіше - віднаходять, якщо перестають боятись втратити і тому знаходять сміливість запроваджувати справжні зміни - говорити стоп насильству, не дозволяти образ, не погоджуватись з обманом - вони вчаться протистояти.
Щасливими стають не ті, хто прийняв одне або інше рішення - щасливими стають ті, хто прийняв власне рішення, не підкорившись при цьому страхові.

А ті, кому це непросто - то є одна гарна новина - попереду у нас ще багато часу для змін.

Одинадцята заповідь - не бійся! (я цитую по Оксані Винярській).

І завжди одне запитання: щоб я робив, якби не боявся? (Запитання це, кажуть, висить у офісі Майкла Цукерберга, засновника Facebook.

Може воно знадобиться і нам.

До зу... Я десь поруч.

* Михаил Булгаков "Мастер и Маргарита"

** Мої висновки зовсім не претендують на істинність в останній інстанції - це маленький умовивід у складній гаммі людських переживань.

*** Нерозглянута тут духовність часто складає також основу страху приймати рішення. Не певен, що готовий просто зараз розвивати цю тему, але скажу лише, що часто стикаюсь із зраненою духовністю, або духовністю, що ранить (звісно, як і з цілющою, справжньою духовністю, головним виміром якої також є свобода).

Ввічливість.

Супервізор* нашого Центру якось сказала нам, що в нашому супервізійному колі присутнє певне неписане, але дуже чітке правило - правило ввічливості. Вона також запитала, чи є в нас ідеї, хто це правило запровадив і чому воно таке міцне у нашому товаристві? Ми всі мовчали. Але з тих пір я багато думаю про цю таки ввічливість.

Чи може ввічливість бути механізмом психологічного захисту? Відповідь виявилась очевидною: звісно ж, авжеж, еврика - ввічливість може стати дуже сильним інструментом захисту, маніпуляції, підтримування певного ідеологічного порядку; ввічливість - це потужна зброя, якщо вміти нею правильно користуватись.

Коли тобі потрібно запропонувати певний порядок, де немає простору для бунтарства - найкраща канва для такої затії - ввічливість. Коли тобі потрібно створити власний образ досконалої людини, найкращий спосіб для цього - ввічливість. Коли тобі потрібно сховатись від власних емоцій, переживань і одвічної злості, найкраща пропозиція - ввічливість.

Ввічливість не дорівнює асертивності*. Ввічливість буває лукавою.
Я почав приглядатись до людей дуже ввічливих і щось почало мене в них лякати. Одного разу ми почали сваритись і тоді я зрозумів, що інколи я волію мати біля себе не дуже ввічливих, але надійних однодумців, які знають і слівце непристойне сказати і палець середній показати можуть, ніж дуже ввічливих людей, від яких годі знати, чого очікувати.

Зараз був би сам раз передати вітання кільком моїм не надто ввічливим клієнтам, але ж правило конфіденційності)). Привіт, мої не надто ввічливі клієнти))).

Я думаю, що найбільше розчарування я зазнав від дуже ввічливих людей і найбільше підтримки отримав від людей, що вміли поставити мене на місце (Виключення з цього правила лише це правило підтверджують).

І тоді я пішов у супервізійну групу нашого супервізора в її Центрі. Моя мета - побачити, що не завжди потрібно бути аж такими правильними. В цьому колі терапевтів я побачив перемогу емоцій і здорового цинізму над банальністю догматичних іделів. Я отримую безліч задоволення, залишаючись при цьому ну дуже ввічливим терапевтом (Я написав саме "ну дуже вже ввічливим", бо я дуже ввічливий терапевт, або, принаймні, таким себе бачу. Можу собі дозволити оду неввічливості, будучи дуже ввічливим - для цього і блог пишу, власне кажучи).

І я не протестую проти цінностей, ідеалів, традиції - просто я виступаю за пошук і бунтарство - бо це те, що творить особистість, а терапевт, це таки, в першу чергу, особистість.

В нашорму Центрі над ввічливістю ми тепер дуже пильнуємо).

Не перегинаючи палки скажу словами Ліни: "Люди, будьте взаємноввічливі", але від себе додам: Люди, не ховайтесь за ввічливістю, якщо всередені кипить злість. Адже психотерапевти вже давно повторюють як мантру: злість - така ж прекрасна емоція, як і інші. Висловлюйте її у асертивний спосіб!
Щоб всім було вже дуже зрозуміло, я не закликаю до насильства і хаосу, я думаю лише про свободу висловлювати різноманітні ідеї, де не все, що ти робиш, має подобатись всім іншим.

Думаю, про це можна писати знову і знову, проте...

До зу... Я десь поруч.

* Супервізор - людина, як проводить супервізію. Супервізія - фаховий супровід психотерапевтів старшим колегою (супервізором).
* Асертивність - вміння сказати "ні" і висловлювати негативні емоції, не принижуючи гідності іншої особи (Про це буде одного разу інша стаття).

Стрімголов.

Відбув ще один робочий день і сів написати про важливу ідею, яку ношу сьогодні у собі, як ненароджену іще дитину.

"Стрімголов" - мемуари Олівера Сакса, британського невролога. Я ходжу і живу з ними ось уже уже кілька днів. Все думаю про стартову площадку, ми часто говоримо про це з дружиною - які вихідні дані має мати людина, щоб прожити насичене життя?

Звісно, зараз не про тих геніїв самородків, які вибились в люди. Ні. Зараз про якість освіти, яка дозволяє розкривати горизонти.

Я гожусь з тим, що кожен може добитись у житті дуже багато. Але ж не кожен насправді. Бо вихідні дані інколи нищівні. Я не про матінку природу, а про соціальний статус і матеріальне забезпечення. Так, коли ти маєш виходити з бідності, то мусиш добиватись всього самотужки - факт, звісно, відомий. Тому ми так захоплюємось великими людьми, які самі себе зробили.

Але ось я читаю Олівера Сакса, чия молодість прийшлась на 50-ті роки минулого століття. Він подорожує Європою, має доступ до однієї з найкращих бібліотек Британії, летить до Сполучених штатів, вирішує оселитись в Сан-Франциско... Все це у 50-ті. Він гей, таки з цим є проблеми у той час (я про стигматизацію), тому інколи він буває у "вільному" Амстердамі - він буває у вільному Амстердамі - подумайте, є проблема, можна поїхати на кілька днів у вільний Амстердам. Все це у 50-ті. Потім у старості він пише про все це. Агов, думаю я собі, світогляд - ширина цього світогляду таки залежить від вихідних даних. Знаєте, треба ще могти собі дозволити бути Олівером Саксом.

Освіта, можливості, світогляд формуються також середовищем і стартовою площадкою. Ось про що я думаю.

Пишу це всім, хто пробує пробиватись і творити себе - так, у нас інші вихідні дані. Просто це потрібно визнати. Що це означає для нас? - що в нас буде інший шлях, ніж у Олівера Сакса.

Потім я собі думаю, що в житті Олівера було чимало труднощів - мама, що не прийняла його орієнтації, брат, що хворів на шизофренію - кожному таки свої випробування.

І тоді я згадую про Маркеса і його "Жити, щоб розказати про життя". Там він пише, що йому випала карта народитись у Колумбії - що ж, це не завадило йому стати Маркесом.

Нам випала карта народитись в Україні - в країні, де йде війна, банкрутують банки і ніхто нікому не довіряє (слава Богу, пообіцяли все-таки вивезти сміття з нашого міста - бо депресивний стан вже таки був недалеко). І я за те, що вихідні дані мають величезне значення, і що якби ми, геніальні "хто б там не були", народились у Британії, в нас були б зовсім інші можливості, але карта випала народитись в Україні у таких чи таких обставинах - що ж, можливо, це лише означає, що наш шлях до справжнього успіху просто інший, адже навколо все-таки є кілька однодумців. Сподіваюсь, що так.

І я згадую свою клієнтку і те, як я говорю їй, що, здається, ми обоє з нею втрапили у ту кашу подій, яка відбувається в неї вдома і обоє вже там застрягли. Я вперше сказав клієнтці, що досить нити - мало того, що вона сама зварилась у своїй каші, так ще й терапевта у ній зварила. Сказав я це дуже доброзичливо. Ніколи не кажу такого клієнтам, але тоді чомусь сказалось. Бо інколи треба самим творити свої вихідні дані (на якомусь етапі життя і на певному етапі терапії, звісно).

Ще одне: то й же Олівер написав, що в той час з Британії масово виїздили науковці - бо у Британії було багато університетів і тому збиралось багато мудрих професорів, яким було тісно поруч, бо посад для них було надто мало. Тоді вони їхали по світу і знаходили свій простір, щоб ставати великими.

Можливо, в нас є шанс бути великими, бо в Україні безліч простору для величі)))). Трохи нескромно, але мій сьогоднішній допис не про скромність.

(Ніхто нічого не згадує про тих, кому вихідні дані не дадуть нічого - дітям вулиці, наприклад, - хіба не кажіть, що це питання для дискусії).

До зу... Я десь поруч.

Бути вільним... або початок.

Всім вітання. Я вирішив спробувати вести електронний щоденник, що буде доступний всім.
Чому? Дуже просто, як і у всіх інших: бо це цікаво, бо мені хочеться ширшого кола, постійно хочеться, до речі, все ширшого і ширшого кола спілкування, бо мені подобаються розумні люди, бо я просто хочу спробувати щось нове.

Сьогоднішня тема - бути вільним. Я пишу без правок, рецензій, обдумування. Мої дописи не займатимуть ні багато часу ні забагато інформації - сподіваюсь, це будуть прості відбитки реальності - мої, моїх невпізнанних клієнтів (100% конфіденційності).
Я збираюсь мати ще одне місце, де можна бути вільним. Я навіть думав для цього обрати псевдонім, але зараз мені здається, що бути вільним можна і під своїм іменем).

Блог мій стосуватиметься світу людських переживань, пошуку себе справжнього, світу емоцій і, найголовніше, спроби справді бути собою.
Це ідея, з якою я ношусь з того часу, як років три назад почав працювати психотерапевтом - моїм першим одкровенням в цій царині людського буття була фраза мого керівника - Розкіш бути собою! От чого він мені бажав.
Зараз він уже не мій керівник, я живу уже в іншому місті, але час до часу я сам ставлю собі запитання - чи маю я цю розкіш - розкіш бути собою?
Що ж - буду досліджувати і по мірі ділитися з вами - не знаю ще з ким, але з вами))).

Наразі це експеримент свободи бути собою і допомагати іншим смакувати цю надзвичайну розкіш.

Є кілька важливих правил:
1. Гарантія конфіденційності всіх моїх клієнтів (Я не маю собі дозволити писати про когось, хто може себе упізнати чи кого може упізнати хтось інший).
2. Доброзичливість, як основа буття цього блогу (Все, що я писатиму про свою практику, має базуватись на основі доброзичливості і вірі у ріст кождної людини).
3. Добрий гумор (я сподіваюсь) і здоровий глузд, як напрям розвитку (Основа психічного здоров'я, як такого).
Якщо ви побачили, що котерсь із цих правил порушене, не забудьте згадати про це у коментарях. Дякую)

До зу... Я десь поруч.