Не бійся!

"Москвичи были бы хорошие люди, если б не квартирный вопрос" - Михаил Булгаков*.

Іноді я розмірковую над тим, якими б були мої клієнти (і я сам), якби вони не боялись?

Багато разів я чув у своєму кабінеті репліки на кшталт: "Це неможливо змінити", "Це вже так і буде", "А куди ж я подінусь - прийдеться змиритись", "Що ж я зроблю, якщо він/вона (чоловік/жінка) такий/така?" і т.д.
Часто люди навіть не задумуються над можливістю справжніх змін - натомість прагнуть виправити щось, що давно вийшло з ладу чи зберегти те, що давно втрачене або й ніколи не було їхнім.

І тоді я запитую їх, що б вони зробили, якби не боялись? Звісно, першою реакцією стає: я не знаю... Я усміхаюсь і прошу подумати, роблячи паузу і даючи зрозуміти, що відповідь "я не знаю" не є прийнятною (роблю я це з вірою в те, що кожен знає відповідь, просто ми так часто боїмось бути відвертими навіть із собою).
Якщо клієнт задумується, тоді, інколи, починається найбільш суперечлива частина моєї праці, бо на поверхню спливають такі страшні а подекуди і табуйовані поняття, як звільнення з роботи, вихід з монастиря чи розлучення (звісно і багато всього іншого - кожен може тут подумати про своє).

І це саме те, про що б я хотів поговорити сьогодні.

Ми часто не можемо прийняти складні психологічні рішення через страх соціальних чи побутових наслідків? (Інколи є також страх духовних наслідків, але про це не сьогодні).
Я, звісно, не даю рекомендацій своїм клієнтам - так би мовити інструкцій до дій, але найчастіше у кризових життєвих ситуаціях я працюю саме із страхом. Бо страх не дає можливості бути справді доброзичливим до себе - страх кидає нас до умовностей, компромісів, терпіння і нашіптує, що краще так, ніж знову чергові розчарування і одвічні самотність і "нікому непотрібність". Тоді шар за шаром я намагаюсь розвінчувати маски страху, щоб кожен міг відчувати, що він може приймати будь-які рішення і брати за них відповідальність.

Але тут нас можуть чекати несподіванки (або сподіванки), бо інколи такими рішеннями будуть саме ті застрашені поняття, що пов'язані з переходом на нове місце праці, переїздом до іншої квартири чи кардинальною зміною життя.
Ми так боїмось цих можливостей, що інколи навіть не готові працювати з терапевтом, якщо підозрюємо, що цим все може закінчитись.

Коли я пишу ці рядки чи говорю щось подібне своїм клієнтам, то завжди переживаю, що хтось може подумати, наче я підштовхую людину до цих рішень, але ні - запевняю вас, у мене не має такої мети - саме життя часом підказує нам, що це і є та можливість, яка може зробити нас вільними.

Моє завдання одне - щоб людина позбулась страху перед цими явищами, бо тільки, коли вона не боїться звільнитись чи розлучитись, вона може подивитись на свою ситуацію і сказати: ні, зараз я хочу ще поборотись - не тому що боюсь, а тому що вірю, що це можливо. І тоді ми починаємо працювати над можливими змінами. Бо ці зміни диктуються бажанням і вірою, а не страхом, що прийдеться прийняти рішення, яке засудять інші, не приймуть батьки, вплине на дітей, призведе до самотності та ін.

Тож я думаю про те, що не самотності і засудження треба боятись, а залишитись нещасливим на довгі роки свого прекрасного і все-таки єдиного життя.

Щодо дітей, то клієнти інколи говорять: "Хай вже краще у нього буде двоє щасливих розлучений батьків, чим пара нещасних чоловіка і жінки, які, крім суму та образи, не можуть нічого іншого передати дітям".

Не можемо не згадати й про побутові наслідки, пов'язані з фінансами, квартирами (і знову Булгаков) чи страхом не змогти подбати про себе самому.
Так, це лякає, але коли ми сідаємо і починаємо думати над варіантами, то "чорт виявляється не таким вже й страшним" - завжди є варіанти, які страх закрив від нас у лабіринтах непевності.

Що ж, мої клієнти звільняються з роботи, шукають нові стосунки чи покликання у житті - так буває. Але також мої клієнти віднаходять себе на своїй роботі, у своїх стосунках чи у своєму покликанні - так буває навіть частіше - віднаходять, якщо перестають боятись втратити і тому знаходять сміливість запроваджувати справжні зміни - говорити стоп насильству, не дозволяти образ, не погоджуватись з обманом - вони вчаться протистояти.
Щасливими стають не ті, хто прийняв одне або інше рішення - щасливими стають ті, хто прийняв власне рішення, не підкорившись при цьому страхові.

А ті, кому це непросто - то є одна гарна новина - попереду у нас ще багато часу для змін.

Одинадцята заповідь - не бійся! (я цитую по Оксані Винярській).

І завжди одне запитання: щоб я робив, якби не боявся? (Запитання це, кажуть, висить у офісі Майкла Цукерберга, засновника Facebook.

Може воно знадобиться і нам.

До зу... Я десь поруч.

* Михаил Булгаков "Мастер и Маргарита"

** Мої висновки зовсім не претендують на істинність в останній інстанції - це маленький умовивід у складній гаммі людських переживань.

*** Нерозглянута тут духовність часто складає також основу страху приймати рішення. Не певен, що готовий просто зараз розвивати цю тему, але скажу лише, що часто стикаюсь із зраненою духовністю, або духовністю, що ранить (звісно, як і з цілющою, справжньою духовністю, головним виміром якої також є свобода).