Біля одного дідуся сиділа донька або внучка. Дідусь сидів у візку, тому священик підійшов до нього, щоб той міг прийняти причастя. Коли дідусь прийняв Святе Тайни, дівчина так дуже ніжно торкнулась його шиї і злегка погладила. Здавалось, вона справді була зачарована процесом.
Напевне варто відмітити, що Паліативне відділення* Шпиталю імені Митрополита Андрея Шептицького взагалі є місцем, де ти задумуєшся про багато речей, адже тут можна зустріти стільки досвіду і мудрості в очах людей, що переживають останній етап своєї подорожі по землі. (Маю відмітити, що можна зустріти тут багато різних несподіваних речей, але про це у інших публікаціях),
Думаю, для тих, хто навідується сюди нечасто, справді чимось до трепету в душі важливим є ті таїнства, які отримують їхні рідні на горизонті свого життя.
Картина була якоюсь маленькою миттю, напевно, вирваною з контексту чиїхось доль, але картина була справжньою, сильною і, здається, чистою.
І я задумався про те, що як це було б важливо для мене, щоб хтось у глибокій моїй старості міг з такою ніжністю торкатись і моєї старечої шиї.
І тоді мені на думку почали спадати інші картини, що кожен з нас, напевне, нерідко бачить у своєму житті: мама, що кричить на свою дитину на дитячому майданчику, принижуючи її лайливими словами; батьки, які б'ють просто на вулиці своїх дітей, вимагаючи, щоб ті заспокоїлись і це, звісно, не допомагає; холодні вимогливі слова "Ти пустоцвіт і з тебе нічого путнього не вийде"...** Список цей можна продовжувати і, певен, кожен мав би що додати до цього списку.
Ці картини якось пов'язались у моїй свідомості. Адже перше правило виховання дитини - це любов. Єдине, чого потребує від нас малюк, щоб ми його любили, щоб вчились його розуміти, щоб прислухались до його справжніх потреб, навіть якщо він висловлює їх криком...
Я почав згадувати всіх підлітків, які не можуть і не хочуть шукати спільної мови з батьками, всіх дорослих людей, чиї батьки постійно втручаються в їхнє життя і молоді люди тихо, стуливши губи, терплять і вірять у їх критику.
Одного разу все змінюється. Все так швидко минає. І тоді я згадую всіх тих людей, які не бажають мати жодного стосунку зі своїми уже старими батьками.
Щоб одного разу наші діти і внуки захотіли торкнутись до нас, вкладаючи в дотик любов, нам потрібно інвестувати в них цю любов сьогодні.
Тому моя сьогоднішня публікація для молодих батьків: любіть своїх дітей. Любов - це найкраща інвестиція, яку ми можемо робити за своє життя.
Не плутайте цю любов із жорстокістю (б'ю, значить люблю) чи вседозволеністю. Любов йде у парі із дисципліною, але дисципліною доброзичливою - такою, яка допомагає зростати, а не принижує. Любов мудра - вона виховує самостійних, незалежних але доброзичливих дорослих, які вміють цінувати тих, хто поруч з ними.
А також ця публікація для тих, хто уже вилетів із батьківського гнізда: незважаючи ні на що, будьте поруч зі своїми рідними. Будьте гідними, будьте незалежними, але будьте... бо, можливо, ви і є ті, хто може перервати сімейну традицію відкинення і розриву стосунків.
Ми можемо безкінечно довго передавати з покоління у покоління ідею вищості чи приниження, сімейні міфи про розпорядок і стосунки, традиції поклоніння чи ігнорування, а можемо збагнути, що ми і є ті, хто ці традиції творить, а, отже, може їх змінювати. Ми не можемо змінити минулого, але можемо закладати нові добрі підвалини майбутнього - можливість розривати негативні традиції в наших руках, просто чи ми готові відважитись це зробити і взяти відповідальність за наслідки? (Залишаю це питання відкритим).
Така трохи меланхолійна публікація, але ідея її написання з'явилась на Літургії у Паліативному відділенні, а це місце задуми - задуми про початок і завершення, задуми про справжні цінності і задуми про потребу отієї простої любові, яку ми можемо виразити простим доторком до своїх батьків.
До зу... Я десь поруч.
* Паліативне відділення - місце, де люди, які мають важкі захворювання, отримують піклування до останніх днів їхнього життя.
** Мова зараз не йде про батьків, які інколи через втому зриваються на своїх дітях. Бо ключовим тут є, власне, оте "інколи". В публікації я радше маю на увазі батьків, для яких крик і є основним методом побудови стосунку з дитиною.
*** Йду у відпустку. Наступна публікація 29 серпня 2017 року. Всім гарного літа.
Стаття... до сліз. Доторкнулася до душі. Дякую.
ВідповістиВидалити