Історія про диво

Це маленька, але дуже терапевтична історія. Автор її не я, але я дякую авторові (хто б це не був), бо я розказую її на семінарах, коли мова заходить про зміни і дива, які з нами можуть ставатись під час змін*.

Один відомий спортсмен, що має на своєму рахунку багато світових рекордів, під час чергового виступу знову побив свій же і разом з тим світовий рекорд. Після виступу до нього кинулись журналісти з вигуками: Диво! Як Вам це вдалося? Розкажіть.... Спортсмен відповів дуже спокійним і рівним голосом: Я тренуюся по 12 годин на добу, зі мною часто стаються дива.

Знаєте, багато хто з нас чекає чуда у своєму житті - чуда, яке все змінює. Також багато хто дивиться на успішних людей з думкою: це чудо, що це їм вдається - от би і мені так. Інколи ми роками чекаємо таких чудес, а вони чомусь стаються кожного разу не з нами.

І от тоді я розказую цю історію, бо дива справді стаються з тими, хто щось робить для того, щоб вони відбувались. Нічого нового, ніяких інсайтів - просто довга втомлива праця над собою, яка одного разу реалізовується через прорив. (Тут також можна завважити, що будь які якісні зміни відбуваються через накопичення ряду кількісних змін - такий собі біологічний закон).

Думаю, не має успішних чи неуспішних, щасливих чи нещасливих людей - є люди, які працюють над собою, роблячи при цьому багато помилок, переходячи через кризи, впадаючи у відчай, але крок за крок за кроком, послідовно (це ключове слово) йдучи до своєї мети.

І я розумію, що знову пишу публікацію про зміни, але це те, чому люди йдуть в терапію - вони таки шукають нових ідей. Напевне, я недаремно назвав блог "Лабораторія змін", бо суть усього зводиться до того, щоб створювати умови для того, щоб одного разу і з нами ставались дива...

І в цьому контексті є дві позиції роботи психолога: психолог приймаючий і психолог провокатор (той, що конфронтує).

Все починається з прийняття. Так, потрібно усвідомити свій життєвий шлях, спробувати повірити в себе, знайти ресурс і психолог є добрим помічником у цьому процесі. Також справді важливим є зрозуміти дитячі травми, стосунки з батьками, однолітками і собою - і тут терапевт також в поміч. Це терапевт приймаючий.

Але сьогодні я знову хочу бути психологом провокатором. Бо в роботу психолога також входить конфронтувати з пасивними або надто агресивними частками клієнта.

Я нерідко чую від людей: це неможливо змінити, він не зміниться, вона завжди буде такою, в цій країні неможливо жити щасливо, мені не піднімуть зарплатні, керівник не піде на поступки, мене ніколи не приймуть, не полюблять і т.д.. І тоді я запитую: Чи ви пробували щось змінити? У відповідь чую: Ні, бо це неможливо...

Ми схильні приходити у кабінет психолога, щоб він змінив наше життя, але знаходимо там лише розчарування, бо жоден психолог нашого життя змінити не може. Він може лише запросити клієнта закотити рукава і почати працювати - інколи по 12 годин на добу. Тоді з'являються результати. Разом з терапевтом інколи потрібно перейти через біль, через вихід із зони комфорту, взяти на себе відповідальність і почати гарувати, бо якщо людина 30 років не дбала про своє психічне здоров'я, то скільки ж тепер потрібно часу і зусиль, щоб з людиною почали ставатись дива.

Коли клієнти приходять через кілька сесій (інколи через кільканадцять сесій), виконуючи домашні завдання, які полягають у тому, щоб робити щось не так, як завжди у своїх проблемних стосунках, часто вони говорять: Це спрацювало, хоч я у це і не вірив. Або ж: Це не спрацювало, але тепер я бачу куди рухатись далі.

Чудо? Ні, один з основних законів системи: якщо ти робищ щось і це не дає ніякого результату, спробуй робити що-небуть інше і подивись, що з цього вийде.

Терапія без активних дій самого клієнта - просто приємні бесіди двох гарних людей. Зміни потребують праці. Тоді з'являються дива)

Так, я маю віддати належне емпатичному сприйняттю клієнта, розумінню його життєвого шляху і труднощів цього шляху, але інколи я маю сказати, що "є виховання а є самовиховання" і що "змінити себе - і є визволенням від минулого"**. І за ці зміни треба взяти відповідальність.

До зу... Я десь поруч.

* Якщо хтось знає автора, можете вказати про це у коментарях.
** Обидві цитати за Оксаною Винярською.