У пошуках справжнього "Я".

Час підводити підсумки. Знаєте, як писала Ліна: "А якщо сказати відверто, то була я дурною і доброю..."*. Тут я це відчитую, як те, що я була різною - і такою і такою.

Ми не завжди собі подобаємось - ми буваємо сердитими, буваємо недобрими, буваємо надто амбіційними, буваємо байдужими чи відстороненими, так часто ми також буваємо слабкими, нерішучими, непевними ні в чому. І коли оглядаємось назад, то так часто помічаємо всі ці свої "недоліки", також цілу купу справ недороблених, або дороблених будь-як, помічаємо помилки, шкодуємо за втраченими можливостями. Ну ви знаєте як воно буває.

Один мій клієнт подарував мені цього тижня ще одну коштовну сентенцію: "Виконано краще ніж досконало". І ця ідея вже є відповіддю на першу частину публікації про наші стремління до підведення підсумків про "досконалий" рік, що минає.

Проте ідея наших недосконалих підсумків підводить мене до ще одного питання, яке я час до часу чую в своєму кабінеті: "А як це бути собою?"

Чому ці дві ідеї переплітаються у моїй публікації? Бо ми часто хочемо почути про нас справжніх, як про якийсь єдиний застиглий відбиток - бажано, щоб він був монументальний і щоб витесав його якийсь внутрішній Мікеланджело, бо, звісно, Мікеланджедо витесав би нас досконалими.

Але ні, виявляється, що ми не однакові, не досконалі і не монументальні, що ми граємо багато ролей і взагалі маємо багато внутрішніх часток, що інколи не розуміють, як вони можуть вживатись в одному тілі. І питання не про розщеплення особистості, а про те, що особистість складається з багатьох Я.

Один мій знайомий психіатр сказав мені якось, що чим більше ролей є в нашому репертуарі, тим сильнішою особистістю ми можемо бути. Колись ця ідея мене дуже захопила. Адже ми справді не однакові в будь-який інший момент часу. Інколи ми навіть себе не впізнаємо.

То що ж таке бути собою? Я думаю, це відкривати свої частки, вивчати кожну з них і одягати на себе роль відповідно до ситуації, а коли це не вдається з якихось причин, прислухатись до себе і пробачати собі. Зранку ми можемо бути суперменами, в обід наляканими дітьми а ввечері палкими коханцями. І все це ми, більше того - все це ми справжні. Бути справжнім - це бути різним.

І тут кілька слів про наші темні сторони. Інколи в терапії ми будь-що хочемо їх спекатись, а ще більше ми хочемо їх викорінити в наших близьких. Бо в інших, як відомо, краще видно. В нашій свідомості є певний образ ідеального Я, і ми дуже хочемо себе під нього підлаштувати, підправити, втиснути всі наші ролі в одну прекрасну маску, якою любуватись не налюбуватись. Думаю, саме у цьому підлаштуванні ми часто себе і втрачаємо.

Я пригадав сьогодні Дж. К. Ролінг. Сподіваюсь, багато хто з нас читав Гаррі Поттера і знає героїв, про яких я пишу. Якщо ж ні, то скажу лише що це дуже знакові дорослі з часто дуже неоднозначною поведінкою. В останній після останньої книги Джоан пише про них так:  "Албус Дамблдор і Северус Снейп (...) Вони були видатними людьми, з величезними недоліками, але без цих недоліків вони, мабуть, ніколи не стали б такими видатними."**

Так от, для того щоб бути справжнім, треба прийняти про себе кілька фактів: ми не досконалі, ми не однакові, ми не завжди можемо і не завжди повинні себе контролювати, ми маємо темні сторони і ми постійно себе вивчаємо, знайомимось із собою - добре б це робити без осудження і без злості. І чим більше себе різних ми зможемо знайти, тим певнішими ми будемо надалі.

Мені деколи здається, що наша проблема не в тому, що ми інколи відчуваємо себе невдахами, або поганцями, або намагаємось бути добрими, милосердними, контролювати емоції і т.д. - проблема в тому, що інколи ми робимо тільки це, застрягаємо в одній із ролей, а, отже, не рухаємось вперед.

Сімейні системні терапевти часто говорять, що на ситуацію потрібно дивитись не через призму "або - або", а через призму "і - і". Тоді можна побачити більше.

І повертаючись до підсумків. Минає ще один рік і я, як, напевне, багато хто, оглядаюсь назад. У мене є спокуса шукати відповідь на запитання, чи цей рік був вдалим чи невдалим, але правда є простою - цей рік був і вдалим і невдалим, а я був цього року "і дурним і добрим". Але цей рік був, він був справжнім, і я цього року був - був різним, а, отже, справжнім.

Моя подруга, яку я згадую у кожній публікації, бо вона допомагає мені бути собою, говорить мені майже при кожній зустрічі: "Раз на возі, раз під возом".

Так що моє послання собі і тим, хто хоче: прийміть той факт, що у вас є величезні недоліки і будьте при цьому видатними.

До зу... (у році наступному). Я десь поруч.

* Ліна Костенко "Між іншим" (вірш)

**Дж. К. Ролінг, Дж. Тіффані, Дж. Торн "Гаррі Поттер і прокляте дитя"

*** Як і часто маю написати застереження: публікація не про те, щоб не змінюватись і дозволяти своїм темним часткам господарювати над вашим життям; публікація про те, що інколи так буває і це нормально. Моя клієнтка сказала мені цього тижня: "Знаєш, Володя, я собі думаю про те, що я приходжу до тебе і розказую про те і про те, а ти кожного разу дивишся на мене і кажеш - це нормально. І це так класно знати, що все нормально, якби там не було".